Скасування пристрастей

Ми, серби, хвалити милосердного бога, впоралися з усіма своїми справами і тепер можемо на дозвіллі позіхати досхочу, дрімати, вилежуватись і спати, а коли нам і це обридне, можемо для забави поцікави­тися, що діється в інших, нещасливих країнах. Ка­жуть, — хай бог милує нас од такого лиха й напасті, щоб нам цього ніколи не знати! — ніби є країни, де люди безперестану б’ються і сваряться за якісь права, за якусь свободу і недоторканність особи. Волосся дибом стає, коли подумаєш про нещасних, які досі в себе вдома порядку не навели, бо ми-то вже дійшли до того, що наводимо порядки навіть у Китаї чи Японії. І з кожним днем сягаємо все далі, скоро наші кореспон­денти присилатимуть повідомлення з Марса, Меркурія або принаймні з Місяця.

Я також син цього щасливого народу і ось, щоб іти в ногу з модою, збираюся розповісти вам про одну далеку, дуже далеку неєвропейську країну і про те, що в ній відбувалося давно, дуже давно.

Невідомо точно, де була ця країна, як називався на­род, що жив у ній, але, в кожному разі, це було не в Європі, а народ міг називатися як завгодно, тільки не серби. З цим погоджуються всі давні історики, а новітні, можливо, стверджуватимуть і протилежне. Зрештою, це не наша справа, тому я й утримаюсь від її розгляду, хоча й прогрішу, отже, проти звичаю го­ворити про те, чого не розумієш, і робити те, до чого не здатний.

Напевне відомо, що цей народ був дуже зіпсований, неслухняний, аморальний і сповнений поганих при­страстей; ось я й розважу вас розповіддю про ці його вади.

Звичайно, дорогі читачі, ви не можете отак, ні сіло ні впало, повірити мені, що коли-небудь було стільки зіпсованих людей, то знайте: усе, що розповідаю, я почерпнув із старовинних записів, які і зараз збері­гаються в мене.

Ось у точному перекладі кілька донесень різним мі­ністрам:

«Хлібороб Н. Н. із Кара сьогодні, закінчивши орати, подався до шинку і там пив каву та захоплено читав газети, у яких критикуються теперішні міністри…»

«Учитель Т. із Борка, щойно закінчуються шкільні заняття, збирас коло себе селян і намовляє їх засну­вати хорове товариство. Крім того, цей учитель грає з підмайстрами в цурки, а зі своїми учнями — в гу­дзики, і через те він надзвичайно шкідливий і небез­печний. Деяким селянам читав книжки і пропонував купувати їх. Цього неподобства не можна терпіти. Він паплюжить весь округ, зводячи наклеп на спокійних і чесних громадян, ніби вони хочуть свободи, на­справді ж він сам безперестану торочить, що над сво­боду нічого приємнішого в світі немає. Той учитель завзято курить і, коли курить, плюється».

«Священик Дж. із Сора після служби в церкві пішов на політичні збори до сусіднього міста».

Ось, бачите, і якого тільки страму в світі не буває!

Слухайте далі:

«Суддя С. сьогодні голосував за громадське врядування. Цей безсоромний суддя передплачує опозиційну газету і з насолодою читає її. Він насмілився на суді сказати, що селянин, який образив владу і вчинив їй опір, бо при свідках заявив, що нічого не купуватиме в крамниці старости Габора, ні в чому не винен. Крім того, названий суддя має замислений вигляд, а це непохибно свідчить, що він зіпсована людина і, без­перечно, виношує якусь велику змову проти існуючо­го ладу. Його треба притягти до відповідальності за образу короля, бо він аж ніяк не може бути прихиль­ником династії, якщо ходить пити каву до Мора, дід якого був добре знайомий з побратимом Леона, що підняв у Ямбі бунт проти управителя у дворі діда нинішнього короля!»

Були ще й гірші люди в тій нещасній країні. Звер­ніть увагу на цей донос:

«Адвокат із Тула захищав якогось бідняка, батька якого вбили минулого року. Той адвокат охочий до пива і ходить на полювання, але, що найгірше, він за­снував у нашому окрузі якесь товариство допомоги бідним. Цей зухвалий виродок стверджує, ніби держав­ні донощики — найпаскудніші люди!»

«Учитель Т. сьогодні гасав по місту разом з вулич­ною дітворою і крав у перекупок грушки, а вчора стріляв із рогачки в голубів і розбив вікно в казен­ному домі. Це йому можна було б вибачити, але він, крім того, ходить на політичні збори, голосує на вибо­рах, розмовляє з громадянами, читає газети, говорить про державну позику і ще різні неподобства чинить на шкоду навчанню!»

«Селяни з Вара почали будувати нову школу і, як видно, цим пороком можуть заразити всю околицю. Потрібно негайно покласти край цьому віянню, шкід­ливому для держави!»

«Ремісники з Вара заснували читальню і щовечора збираються в ній. Ця пристрасть пустила глибоке ко­ріння, особливо серед молоді, а старі плекають думку, крім читальні, заснувати ще й ремісницький пенсій­ний фонд. Цього не можна терпіти в нашій країні, бо воно спокушає всіх шановних громадян, які не лають міністрів!.. Один ремісник подумує навіть про розпо­діл праці!.. Небезпечні пристрасті!..»

«Селяни з Падоа вимагають громадського самовря­дування!»

«Громадяни Трої хочуть свободи виборів».

«Багато тутешніх чиновників сумлінно виконують свої обов’язки, а один, крім того, грає на флейті і знає ноти!»

«Писар Мирон любить танцювати на вечорницях й пити пиво з солоним насінням. Треба його прогнати зі служби, щоб позбувся тих пристрастей».

«Учителька Хела купує щоранку квіти і тим споку­шає ближніх. Цього не можна терпіти, бо вона роз­бестить молодь».

Хто б міг перелічити всі мерзенні пристрасті цього нещасного народу? Досить сказати, що в усій кра­їні було лише десять гідних і чесних людей, а всі інші — і чоловіки й жінки, і старе й мале — були зіпсовані, як то кажуть, до самих кісток.

Як, по-вашому, почували себе ці десятеро добрих і чесних людей у тій зіпсованій країні?.. Погано, дуже погано, і особливо через те, що мусили дивитися на загибель своєї вітчизни, яку так палко любили. Ні вдень, ні вночі не спали вони, все думали: як випра­вити своїх грішних співгромадян, як урятувати кра­їну від загибелі?

Сповнені високого патріотизму, незмірно доброчесні й благородні, вони були готові на будь-які жертви ради щастя вітчизни своєї. І ось одного дня, згні­тивши доблесні серця, вони схилили голови перед невблаганним вироком долі, яка присудила їм нести важкий хрест, і стали міністрами, взявши на себе благородне завдання очистити країну від гріха і при­страстей.

Вони були вчені люди і все-таки добре наморочилися з цим питанням.

Нарешті найдурнішому з них (мовою цього народу означало найдотепнішому) стрельнула в голову думка скликати народну скупщину, у якій би всі справи ви­рішували іноземці. Усі підтримали цю чудову ідею і найняли на державний кошт двісті іноземців та ще стільки ж нахапали з-поміж тих, які випадково саме приїхали до цієї країни в торговельних справах. Вони боронилися, виривались, але проти сили не попреш!

Так набралося чотири сотні іноземців, які мали стати депутатами й вирішувати різні справи для добра кра­їни, виражати народні сподівання.

Коли таким чином назбирали достатню кількість лю­дей на ролі народних представників, одразу ж оголо­сили вибори посланців народу. Хай це вас не дивує — такий уже звичай був у тій країні.

Почалися засідання скупщини. Ухвалюють, висту­пають, дебатують. Не легко вирішувати таку важливу справу. Спочатку все йшло просто, швидко, але як тільки зачепили пристрасті, одразу постали труднощі. І це тривало доти, доки не знайшовся один, що запро­понував прийняти ухвалу, яка б скасовувала всі при­страсті в країні.

— Хай живе промовець, хай живе! — вибухнув під склепінням скупщини радісний поклик.

Усі натхненно підтримали цю пропозицію, і було прийнято таку ухвалу:

«З огляду на те, що пристрасті заважають народ­ному прогресові, народне представництво вважає за потрібне додати до нового закону ще й такий пункт: «Від сьогодні дія пристрастей припиняється і вони скасовуються як шкідливі для народу й держави».

Не минуло й п’яти хвилин, відколи було прийнято закон про скасування пристрастей, і знали про нього ще тільки депутати, а подивіться, які він уже зміни спричинив серед народу в усіх краях.

Достатньо буде процитувати вам лише один уриво­чок у перекладі із чийогось щоденника.

Ось слово в слово, що там було написано:

«…Курив я затято, просто-таки пристрасно. Щойно прокинуся — і мерщій за цигарку. Якось я прокинув­ся і взяв табакерку, щоб за звичкою скрутити цигарку. Але мені стало чомусь неприємно (тоді саме той депу­тат вносив пропозицію), а далі я раптом відчув, що рука моя затремтіла, і цигарка випала; подивився я на неї і плюнув з огидою… «Більше не буду курити», — подумав я, і тютюн став мені бридкий, глянути на нього не можу. Здивувався я і вийшов надвір. А там такі дива! У дверях стоїть мій сусід, непросипний п’яниця, який і хвилини не міг без вина прожити; стоїть тверезіш, дивиться поперед себе й чухає го­лову.

— Ось, приніс, — каже йому хлопець, простягаючи, як звичайно, пляшку вина.

Мій сусід схопив пляшку і брязнув нею об землю так, що аж скалки навсібіч розлетілися.

— Фу, яка гидота! — вигукнув він з відразою, див­лячись на розлите вино.

Довго мовчав, а потім замовив лимонаду.

Принесли йому, він випив і подався у справах.

Жінка його заплакала з радості, побачивши, що її чоловік раптом виправився.

Інший мій сусід, який пристрасно любив читати газети, саме сидів коло відчиненого вікна; дивлюсь — і він змінився, став якийсь дивний.

— Одержали газети? — питаю його.

— І дивитися на них не хочу — такі вони мені осо­ружні! Зараз думаю читати археологію або грецьку граматику!.. — відповів він.

Я вийшов на вулицю.

Усе місто змінилося. Один пристрасний політик по­дався було на політичні збори. Іде чоловік вулицею, та раптом повертає назад і мчить додому так, ніби хто женеться за ним.

Здивувався я, що з ним скоїлося, і запитую, чому він так швидко рушив назад.

— Ішов я на збори, і враз мені спало на думку, що краще вернутися додому, замовити якусь книжку з сільського господарства або вітчизняної індустрії, чи­тати її та вдосконалюватися в праці. А що я роби­тиму на зборах? — відповів він і поспішив додому ви­вчати рільництво.

Ніяк я не міг надивуватися з того несподіваного дива, та й собі подався додому й почав гортати під­ручник з психології. Мене цікавило, що там сказано про пристрасті.

Знайшов сторінку, де було написано «Пристрасті». Тільки заголовок і залишився, а все інше щезло, ніби там ніколи нічого й надруковано не було!..

— Ой, що це, бога ради?!

У всьому місті не знайдеш жодної поганої та при­страсної людини, навіть худоба порозумнішала!

Тільки наступного дня прочитали ми в газетах рішення скупщини про скасування пристрастей.

— Ага, ось у чому річ! — вигукнули всі. — Ми дивує­мося, що діється з нами, а це скупщина скасувала пристрасті!

Цього уривка досить, аби зрозуміти, що відбувалося з народом, коли в скупщині приймали закон про ска­сування пристрастей.

Потім це стало відомо всім і кожному, і здивування зникло, а вчителі в школах пояснювали своїм учням про пристрасті таке:

«Колись на діяльність людей впливали також при­страсті, і вчення про них було одним з найскладні­ших і найважчих розділів психології; але рішенням скупщини пристрасті скасовано, тому тепер цього пункту нема ні в підручниках з психології, ні в люд­ських душах. Пристрасті скасовано такого числа та­кого року».

— Слава богу, що вчити їх не треба! — шепотять учні, задоволені тим рішенням скупщини, бо на на­ступний урок вони мають визубрити лише стілечки:

«Такого числа такого року рішенням скупщини ска­совано всі пристрасті, і в людей їх більше нема!»

Хто вимовить це без помилки, той одержить відмінну оцінку.

Ось так цей народ одним духом позбувся пристра­стей, виправився, і від нього, за деякими переказами, походять ангели!..

Advertisements

Ознаке:, , , , , , , , , , , , ,

About Домановић

https://domanovic.wordpress.com/about/

Оставите одговор

Попуните детаље испод или притисните на иконицу да бисте се пријавили:

WordPress.com лого

Коментаришет користећи свој WordPress.com налог. Одјавите се / Промени )

Слика на Твитеру

Коментаришет користећи свој Twitter налог. Одјавите се / Промени )

Фејсбукова фотографија

Коментаришет користећи свој Facebook налог. Одјавите се / Промени )

Google+ photo

Коментаришет користећи свој Google+ налог. Одјавите се / Промени )

Повезивање са %s

%d bloggers like this: